Перший київський вокзал представляв собою двоповерхову жовту будівля в стилі староанглійської готики за проектом архітектора Івана Вишневського (1870 рік). Приміщення поділялося на вишукані і розкішні зали для аристократії і брудні – для простолюдинів.

У 1913 року було затверджено проект пітерського архітектора Володимира Щуко, згідно котрому новий вокзал повинен був складатися з двох гігантських на ті часи будівель в стилі модерн, з’єднаних проходом у вигляді букви “Н”. Старий вокзал розібрали, замість нього побудували тимчасовий – дерев’яний одноповерховий сарайчик.

А потім почалися неспокійні – в результаті тимчасовий вокзал простояв 25 років, а новий, в стилі українського бароко, відкрили тільки в 1932 році. Але до початку 2000-х і ці будови не могли вмістити всіх бажаючих подорожувати на поїздах. І в 2001 році київський вокзал знову піддався масштабній реконструкції: був добудований ультрасучасний південний термінал, перебудовані платформи, прориті підземні пішохідні тунелі. Цікаво, що Південний і Центральний вокзали, з’єднані оновленим віадуком, утворюють ту саму букву “Н”, яку сто років тому задумував архітектор Щуко.

Між Батиєвою та Байковою горами знаходиться Протасів яр. Цю назву носять вулиця, залізнична платформа і гірськолижний комплекс. Більше цікавих відомостей від Миколи Негрича можна дізнатись на www.solomenskiy.kiev.ua.

“Мамаєва слобода”

Кілька сотень років тому ці землі були власністю Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відреклися від мирської суєти монахи вели церковне господарство, обробляли землю і розводили бджіл для виробництва монастирського меду.

Нещодавно на довго стояли порожніми історичних землях створили етнографічний комплекс з архітектурою в дусі козацького часу, будиночками ремісників і відтвореним духом середньовічної України. Це не зовсім музей: відвідувачам пропонують не дивитися на життя козацьких поселень крізь вітринне скло, а доторкнутися до історичного минулого і пожити деякий час за розпорядком дня давніх українців.

У центрі комплексу височить дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, стилізована під храми, які будували на Січі за часів Богдана Хмельницького. Недалеко, на узвишші близько двох озер, варто вітряк. А навколо розташовані будиночки церковного старости, рядових козаків і старшини, кузня, хата гончара з майстерні, будиночок ворожки, шинок єврея-кравця, а трохи віддалік – пасіка і водяний млин. Будиночки проріджені господарськими прибудовами: коморами, стійлами, хлівами, каморами. Ще тут є справжня базарна площа.

Недалеко від церкви в пам’ять про річницю знищення Запорізької Січі військами Катерини II встановлено 38 кам’яних хрестів зі степового пісковика з висіченими на них назвами куренів Запорозького війська. Будь-будиночок ремісника або козака можна орендувати для ночівлі, замовивши в нього обід в українському національному стилі з ресторану наддніпрянської кухні “Шинок”, розташованого на території “Мамаєвої слободи”.

Музей авіації

Величезна територія найбільшого в Україні технічного музею примикає до аеропорту “Жуляни”. Тут представлено близько 70 літальних апаратів, в різний час борознили простори колишнього СРСР.

На вході відвідувачів зустрічає Ту-104 – перший радянський реактивний авіалайнер.

Також тут є МіГ-25, який взяв світовий рекорд висоти в 37 кілометрів, колекція ядерних бомбардувальників “Бекфайер”, вертольотів різних моделей, ракет і двигунів в розрізі. Родзинка експозиції – літак Леоніда Бикова з фільму “В бой идут одни старики”.

За додаткову плату можна увійти в салони деяких літаків і вертольотів, наприклад, посидіти за штурвалом радянського магістрального авіалайнера “Іл-62”.