Що найцінніше можна дати іншим людям? Порада, коли її потребують, втіха і підтримка у моменти відчаю та безнадії… Не потрібно чекати слушної нагоди, щоб зробити добро.

Привід є завжди, тому що повсякчас з нами є люди, які потребують нашої підтримки та турботи!

Втрачене життя у місті-герої

Маріуполь… Нині для всіх українців Маріуполь став асоціюватися з болем, поламаними людськими долями, з трагедіями... Колись процвітаюче місто перетворилося на примару та суцільні руїни. 

Які знайти слова, щоб підтримати людину, котра пережила пекло? Фраза «я з тобою» — це як ковток свіжого повітря або вода в пустелі…

«Ми відчуваємо неймовірну доброту та підтримку від оточуючих, і це надає сил, – каже Ілона з Маріуполя, розповідаючи свою історію. – Море тепла від душевних розмов та обійми надають нам сил».

Війна застала Ілону вдома. Дівчина з бабусею та матір’ю жила у приватному будинку. 

З перших днів російського вторгнення, місто опинилося під у блокаді.

«Наша сім’я вирішила перечекати обстріли у себе вдома, але через кілька днів зник газ, світло, вода. З кожним днем вони ставали все частішими, ситуація лише погіршувалася. 

Тижнями ми жили в підвали та лише іноді виходили, щоб взяти необхідні речі. До нас приїхали ще родичі — думали, що тут буде безпечніше, і так у маленькому підвалі нас опинилися семеро дорослих і двомісячна дитина.

Ми куховарили на твердопаливному котлі та вважали це за велику удачу, бо іншим людям пощастило менше… Готували їжу, але від стресу їсти зовсім не хотілося: спочатку щоденні обстріли, далі — кожні дві години кидали авіабомби з літаків. 

У машину біля нашого будинку влучив снаряд, вона вибухнула і ми вирішили, що треба виїжджати. Це сталося 15 березня — почалися дні, коли покидати місто навіть через евакуаційні коридори було вкрай небезпечно, бо шляхи відступу теж обстрілювати рашисти. Але ми вирішили ризикнути — зібрали лише найнеобхідніші речі за 10 хвилин і поїхали до родичів в село. Наступного дня пересвідчилися в тому, що виїхати було правильним рішенням, бо зателефонувала сусідка і сказала, що увечері в будинок було пряме влучання, і нині на його місці – лише руїни… Все майно залишилася там, під руїнами, а на наших руках — лише кілька светрів і електрокар, заряду якого вистачило на менше ніж сто кілометрів… Все найважче залишилося позаду, а попереду — невизначеність, проте радість від того, що врятувалися, хоч і без речей…

Тепло — від турботи

Волонтери в Україні щодня прикладають багато зусиль для того, щоб врятувати людей з окупованих територій та допомогти їм налагодити комфортний побут.

Ілоні, її матері та бабусі дуже пощастило — серед волонтерів, котрі надавали допомогу під час війни, знайшовся той, хто відвіз жінок на власній машині до Запоріжжя, а також двох песиків і кота — тварини постійно ховалися від обстрілів у підвалах разом з родиною, тому вони їх вже просто не могли кинути!

Наступні декілька місяців, уродженки Маріуполя жили на Франківщині — там благодійники прихистили вимушених переселенців у волонтерському центрі.

Згодом перебралися до Києва, щоб знайти роботу — і тут уже близько двох місяців. 

«Увесь час волонтери в Україні дбали про нас: пропонували теплі речі, готували та пригощали гаряченькими стравами. Ми від багато чого відмовлялись, бо було незручно. Раніше самі завжди опікувалися нужденними, але зараз прийшов час признатися самим собі: нам потрібна допомога під час війни. Дякуємо простору добра Goodacity за ковдри, за турботу і душевне тепло! Кожен з нас може зігріти інших своєю увагою та небайдужістю… Ми єдині й згуртовані — і я щаслива жити у країні з такими Людьми! 

На моє прохання, троюрідна сестра, яка залишилася в окупованому місті, пішли на руїни нашого будинку. Там серед руїн знайшла плюшевого ведмедика, принесла додому й попрала.  Вірю, що ми ще повернемося в наш український Маріуполь, і я візьму його до рук як символ нашої незламності, стійкості та витривалості. Він стоятиме в нашому новому будинку на найпомітнішому місті як нагадування про лихе минуле, яке вже пройшло…» — закінчує свою розповідь дівчина.

Добро перемагає зло, а світло — темряву! Пам’ятайте про це, коли особливо тяжко на душі. Допомагайте один одному, робіть свій внесок в нашу майбутню Перемогу!