Перечитуючи шкільну програму з літератури вже будучи дорослим, розумієш, що справа-то тут була не в кольорі фіранок, як стверджував учитель, а мотиви вчинків героїв грають новими фарбами. Лірика Пушкіна, філософія Толстого і трагізм Достоєвського, навіть, на думку самих педагогів, відкриваються в повній мірі лише в зрілому віці. Так чому ж класика російської літератури включена саме в шкільну програму, якщо підлітки багато в чому не можуть не тільки оцінити по достоїнству широту думок, а й вловити суть?

Які твори називають класикою, і хто визначає класика це чи ні?

Сумнівно, що ці панове творили заради того, щоб нескінченно прикрашати кабінети літератури.

Здавалося б, таке питання взагалі не повинно виникати, адже класики на кшталт Пушкіна, Лермонтова і Толстого не викликають ні в кого сумніву в тому, що вони і є класика. Але в той же час серед класиків є імена, які на слуху. А трапляється й навпаки, твір читають всі, автора знають, а воно так і не увійшло до списку «обраних».

Насправді, кажучи про класику, люди щоразу вкладають в це поняття різні смисли. Якщо говорити про музику, то класикою можна назвати як Чайковського, так і групу Бітлз, все залежить від того, який сенс вкладає в слова співрозмовник. Якщо говорити про класичний одяг, то, що перше спадає на думку? Строгий піджак стриманих відтінків? А буквально кілька століть тому під класичним одягом у чоловіків мали на увазі підбори і перуки. Так на все чи часи ця сама класика? І вигукнув хтось, прочитавши Пушкіна, що ось він – класик власною персоною?

Три грецьких автора – Еврипіда, Есхіл і Софокл, чиї імена стали зразками класичної літератури, як раз і заклали ці основи. Так, вони були популярним і затребувані при житті, але і мови не було про те, що через сторіччя їх імена залишаться на слуху, а твори будуть вважатися зразками світової класичної літератури. Детальніше про шкільну класику можна прочитати тут: https://dovidka.biz.ua/mashina-dlya-zdiysnennya-bazhan-skorocheno/.

Афіни, втративши своє початкове вплив, і зовсім були завойовані Олександром Македонським, а потім римлянами. Останні стали вивчати в школах грецьку літературу, хоча самої грецької імперії вже не існувало. Так, література пережила крах імперії, це і заклало основний канон літературного твору, створеного стати класикою – вони здатні залишитися, вижити, навіть якщо звалилася імперія, змінилися століття. Тому стверджувати, що хтось став прижиттєвим класиком, як мінімум необачно – час ще не розставила свої пріоритети.

Чи обов’язково класичний автор повинен бути популярним за життя? Тут складно провести якусь закономірність. Той факт, що Донцова сьогодні продає книгу за книгою, зовсім не означає, що кілька століть тому її ім’я і зовсім буде комусь відомо. Євген Баратинський колись був вкрай відомим поетом, чиї твори розпродавалися на ура. Однак хто знає про нього сьогодні?

Якби Франц Кафка жив зараз, то він би, безсумнівно, був би найбагатшою людиною, але він помер у злиднях, так і не отримавши заслуженого визнання і пошани. Така ж ситуація з Едагором По, Емілі Дікінс. А ось, наприклад, Лев Миколайович і за життя був знаменитим письменником, жив заможно, користувався повагою сучасників. І навіть зараз залишається одним з основоположників російської класики. Так чи є зв’язок прижиттєвої популярності і співвіднесення до класики?